Подих Лубенщини у книгах.

      Нещодавно до філії №8 Вовчицька сільська бібліотека надійшло цінне поповнення, яке неодмінно зацікавить усіх, хто любить історію рідного краю. Це дві книги лубенської письменниці Ганни Кревської  із циклу «Наше річище»: «1000-літні береги» та «Сліди на воді». Вони вдало поєднують у собі художнє слово й документальну точність, відкриваючи перед читачем широку панораму  минулого.

   Перший том переносить нас у глибину доісторичної епохи, знайомить із часами Київської Русі та доби Вишневецьких на території Посульського краю та міста Лубни. Другий том продовжує подорож, висвітлюючи події  16 – 19 століття : період Гетьманщини, становлення козацького полку та полку Лубенського гусарського. А також таємниці Мгарського монастиря.

   Особливу цінність книгам надає використання авторкою архівних документів, унікальних світлин, публікацій, які оживляють події минулого та допомагають відчути нерозривний зв’язок поколінь.

   Запрошуємо всіх охочих завітати до бібліотеки та відкрити для себе ці захопливі сторінки історії. Книги, що зберігають пам’ять про рідний край, чекають на свого читача – можливо, саме на вас.

  

         Сторінками улюблених книг.

   Дитяча книга – це не просто сторінки з текстом, це чарівний світ, у якому оживають герої, народжуються мрії та формується уява. Саме з неї починається шлях до пізнання, добра і мудрості. Вона вчить співчувати, дружити, розрізняти добро і зло, відкриває перед дитиною безмежний світ знань.

   В рамках Всеукраїнського тижня дитячого читання, який проходить в останній тиждень березня, у філії №8 Вовчицька сільська бібліотека відбулася захоплива ерудит-гра, яка подарувала юним читачам справжню подорож у світ літератури.

   Під час заходу діти дізналися про цікаву історію створення дитячої книги – від перших рукописних сторінок до яскравих сучасних видань. З великим захопленням учасники брали участь у конкурсі на найуважнішого читача, демонструючи свою кмітливість, уважність і любов до книги. Жвавими та веселими були завдання «Відгадай казку» та «Що ми знаємо про книгу», де кожен мав змогу проявити свої знання та ерудицію.

   Захід пройшов у теплій, дружній атмосфері та ще раз нагадав: книга – це вірний друг, який завжди поруч і ніколи не перестає дивувати.

       Писанка єднання.

Юні читачі філії № 8 Вовчицька сільська бібліотека з радістю долучилися до всеукраїнської  ініціативи «Писанка єднання». У затишній атмосфері діти розписували писанки за спеціальним зразком, добираючи визначені кольори, кожен з яких ніс свій особливий зміст. Під час творчого завдання учасники дізналися більше про традиції писанкарства, символіку візерунків і значення кольорів, які з давніх – давен передають духовні цінності нашого народу.

  Кожна писанка стала не лише витвором мистецтва, а й символом єдності, підтримки та віри у світле майбутнє.

  Дякуємо нашим маленьким читачам за активність, творчість і щирі серця.

             

   Рядки, що торкають серце.

  Триває Національний тиждень читання поезії. З цієї нагоди філія №8 Вовчицька сільська бібліотека підготувала  виставку – поетичний настрій. Вона об’єднала в собі голоси різних епох і поколінь – від українських класиків ХI-ХХ століття, до талановитих  сучасників, серед яких поети Лубенщини займають особливе місце.

  На виставці представлені книги,що пройшли крізь час і не втратили своєї щирості, глибини й сили слова. Поезія класиків відкриває перед читачами світ високих почуттів, роздумів про життя, любов, долю України. Поруч – твори наших земляків,у яких звучить особлива теплота рідного краю, знайомі образи та переживання.

  Відвідувачі бібліотеки з задоволенням знайомляться з представленими виданнями, переглядають сторінки  улюблених збірок, відкривають для себе нові імена та знову переконуються: поезія живе поруч із нами, вона здатна надихати, зігрівати й торкатися найпотаємніших струн душі.

  Леся Українка. Високе світло імені та слова.

  155 років тому , в тихому волинському  містечку Новгород – Волинський,народилася дівчинка, якій судилося стати голосом незламності українського народу. Її ім’я – Леся Українка.

  Тендітна, але сильна духом, вона пройшла крізь біль і випробування, щоб залишити нам слово – гаряче, як вогонь, і чисте, як криниця. Хвороба намагалася скувати її тіло , але не змогла скувати душу. З дитинства вона навчилася боротися не тільки з недугою, а й з несправедливістю, байдужістю,темрявою. Її поезія звучала мужньо і гордо:»Contra  spem spero!» - без наді сподіваюсь. У цих словах – уся Леся. Віра всупереч усьому.

            Людина з великої літери.

    Є люди, які стають душею свого села, його пам’яттю і гордістю. Саме таким був Іван Іванович Саєнко – людина великого серця,світлої душі та невтомної праці, життя якої нерозривно пов’язане з селом Вовчик.

   Син колишнього наймита, який мріяв стати музикантом, спочатку здобув професію агронома. Згодом життя подарувало можливість спробувати себе у ролі вчителя. Вже після першої спроби зрозумів, що це його покликання. Так почалася педагогічна діяльність учителя географії, малювання і співів. Уміння поєднувати урочну та позакласну роботу з предмета, а також ентузіазм і велике бажання рухатися вперед поклало початок краєзнавчій роботі. Так у1948 році було створено музейну кімнату, яка з роками перетворилася на один з кращих сільських музеїв України , удостоєний почесного звання «народний». У 1949 році у Вовчицькій семирічній школі з’явився географічний майданчик, якому судилося стати відомим на теренах бувшого Радянського Союзу. З 1962 по 1976 роки – директор школи. Це завдяки Івану Івановичу «виросла» двоповерхова будівля нової школи, в якій навчатиметься ще не одне покоління учнів.

 Соборність  помислів і душ.

  22 січня  Україна згадує день, коли мрія про єдність набула голосу. У 1919 році на Софіївській  площі в Києві було проголошено Акт Злуки – символічне й водночас сміливе рішення об’єднати, розділені землі в одну державу. Тоді українці засвідчили світові своє прагнення бути разом, попри кордони й випробування.

  Минуло понад 100 років, але сенс соборності не втратив сили. Вона живе не лише в історичних подіях ,а й у нашому сьогоденні. Коли Україна відчуває спільний біль і спільну надію. Коли підтримка стає мовою, зрозумілою без слів, а єдність – щоденним вибором.