Вірю в пам’ять і серце людське.

  Борис Олійник – унікальна постать не лише в українській літературі, а взагалі у вітчизняній культурі, політиці, філософії. Автор понад 40 книжок віршів, поем, есе, гострих і публіцистичних статей,серед яких «Основи», «Сива ластівка», «Дванадцятий вал», «Вибір», «Відлуння», «Пісня про матір», «У дзеркалі слова» та багато інших.

  Його поезія характеризується глибиною, народністю, та емоційністю, а особистість відзначають як таку, що випромінювала позитив та прагнула долати умовності. Хоч деякі аспекти його життя можуть мати різні трактування, він ніколи не замовчував правду і міг висловлювати свою думку прямо, на відміну від багатьох.

  Дитячі враження від книги – на все життя.

 Нещодавно до бібліотеки зайшов чоловік,не знаю ні імені, ні прізвища. Привітався.

- Я приїхав із Києва, і у вашому селі не був років тридцять. Село змінилося, якось притихло, а раніше тут все кругом вирувало.

В  дитинстві мене бабуся кожного літа привозила до Вовчика на оздоровлення. І ми часто з нею приходили до вашої бібліотеки.

Мені, напевно, було років вісім, коли я тут взяв і вперше прочитав книгу Астрід Ліндгрен «Малий і Карлсон, що живе на даху», вона стала моєю улюбленою дитячою книгою.

  Яким же було його здивування, коли з полиці я дістала стареньку, потерту від часу та дитячих пальчиків, саме ту книгу.

Він, навіть сфотографував її, щоб залишити собі на пам’ять.

І,знаєте, дякуючи от таким хвилинам, ти переконуєшся у важливості такої професії, як бібліотекар.